Вже незабаром після Калліста ідея «єдиносущності» отримує ще більшу підтримку — і знову через зовнішні, нехристиянські джерела. До середини III століття греко-римський світ завойовує нова філософська система — «неоплатонізм»! Її головний ідеолог Плотін синтезував основні філософські школи, включаючи Платона, Аристотеля та стоїків, створивши новий продукт язичницької «мудрості», яка протягом багатьох століть впливала на західну цивілізацію. І церква не стала винятком.
Особливу увагу привертає той факт, що у своїй філософській системі Плотін увів поняття «іпостасної єдиносущності», підкреслюючи їхню «троїчність».
«Цікаво зазначити, що вираз "омоусіон" зустрічається у Плотіна. Плотінівська трійця складається з трьох єдиносущних іпостасей: Єдине, Розум і Душа світу», — зазначає православний професор В. Н. Лоський («Нарис містичного богослов'я Східної Церкви»).
«Плотін першим застосував термін τρεις υποστασεις ["три іпостасі"] щодо Божества для визначення взаємовідносин Єдиного, Розуму і Душі. Більш точне визначення понять ουσια та υποστασις дав [неоплатонік] Порфирій. Його класичний вислів: "αχρι τριων υποστασεων την του Θεου προελθειν ουσιαν" — "до трьох іпостасей розвилася Божественна сутність"; отже, ουσια — сутність (Божество), — як μια αρχη, і три іпостасі були розмежовані пізнішими неоплатоніками. У вирішенні питання, який саме сенс пов'язувати з термінами ουσια та υποστασις у застосуванні до Божества, допомогла філософія Аристотеля зі своїм вченням про substantia abstracta і concreta» (М. Е. Поснов «Історія християнської Церкви (до поділу Церков – 1054 р.)»).
«Плотін користувався цим терміном у своїй діалектиці Єдиного, говорив про "три начальні іпостасі", і Єдине, Розум і Душа Світу утворювали для Плотіна "начальну Трійцю" (η αρχικη τριας). Плотін навіть говорив про "єдиносущність" іпостасей (ομοουσιον ειναι), оскільки вони постійно переходять одна в одну і відображаються одна в одній, – і водночас його "Трійця" чітко відрізнялася від емпіричного світу своїми характерними рисами» (Протоієрей Георгій Флоровський «Східні отці IV століття»).
«Метафізика у Плотіна починається зі Святої Трійці: Первоєдиний, Дух і Душа» (Бертран Рассел «Історія західної філософії»).
«Початкова філософська теорія Плотіна... зводиться до вчення про три основні іпостасі… Свою сформульовану зараз у нас основну тріаду іпостасей Плотін повторює майже на кожній сторінці, і також про ці окремі три іпостасі він невтомно розмірковує не лише у кожному розділі, але й на кожній сторінці своїх "Еннеад", якщо не прямо на кожному окремому рядку» (А. Ф. Лосєв «Історія античної естетики»).
Вплив неоплатонізму на теологічні погляди церковних учителів був безпрецедентним! І цей сумний факт змушені визнавати навіть тринітарні дослідники.
З шести трактатів, що входять до «Еннеад» — основного джерела міркувань Плотіна — найбільший акцент на «тринітарній» космологічній моделі зроблено у V трактаті. Як визнає православний історик Олег Ястребов, «цей трактат згодом дуже часто використовувався отцями Церкви…» (Ястребов О. О. «XI книга Євангельської Підготовки Євсевія Кесарійського», ком. до Плотіна V розділ «Про три верховні сутності»).
«Трактат Плотіна стає популярним у християнських авторів; його цитують, наводячи заголовок "Про три начальні іпостасі", Кирило Олександрійський, Феодорит, Василій Великий, Августин» (Ю. А. Шичалін «Щодо назви трактату Плотіна», «Вісник давньої історії»).
«Запропонована засновником неоплатонізму Плотіном (III ст.) інтерпретація вчення про Логос була тісно пов’язана з центральним місцем у його теології та онтології вчення про три божественні іпостасі […] Вчення Плотіна і його послідовників про три іпостасі та про Логос як творче начало вплинуло на багатьох християнських богословів, які прагнули узгодити його з християнською догматикою. На латинському Заході з найбільшою увагою до неоплатонічних ідей ставилися Вікторин Марій (кін. III–IV ст.) та блж. Августин, єп. Гіппонський (†430)» («Православна Енциклопедія», під ред. Патріарха Московського і всієї Русі Кирила).
«Величезний вплив Плотін справив... на багатьох західних богословів і філософів. Його вплив був колосальним» (В. П. Лега «Лекції з історії західної філософії»).
«Більшість ранніх християнських мислителів потрапили під вплив гностицизму та неоплатонізму» (Ерік Темпл Белл «Магія чисел. Математична думка від Піфагора до наших днів»).
«Усі філософські системи стародавності знайшли у [церковній догматиці] своє відображення, і Платон, Аристотель, Філон, стоїки й Плотін повинні були віддати їй свою данину... З усіх філософських систем стародавності богословська думка найбільше тяжіла до неоплатонізму і... у своїх кінцевих результатах зближувалася з ним» (А. А. Спаський «Історія догматичних рухів в епоху вселенських соборів»).
Головний ідеолог неоплатонізму Плотін оселився у столиці Римської імперії. Його вплив був настільки сильним, що він опинився у близькому колі імператорського середовища. Римські інтелектуали захоплювалися ідеями нової філософської системи. І навряд чи варто дивуватися бажанню церковних «учителів» знайти у поглядах Плотіна щось таке, що, на їхню думку, можна було би долучити до «християнських» поглядів. Таким ключовим запозиченням і стала плотінівська концепція «єдиносущності Трійці», тим більше, що ідея «єдиносущності» для римських єпископів на той час уже була засвоєна під впливом монархианської ідеології. По суті, римські предстоятелі (і передусім єпископ Калліст) підвели латинське богослов’я до стану, сприятливого для впровадження у нього неоплатонічної концепції «єдиносущної Трійці».
Джерело ( на рос.мові): https://www.facebook.com/share/p/uf3nyqDXCmQ2E6LW/
