Іконошанування було затверджене на Другому Нікейському соборі, але, на превеликий жаль, жоден із делегатів цього собору не зміг навести жодного письмового підтвердження для того, щоб церква мала право шанувати ікони. А тепер розберімо детальніше.
На сьомому так званому Вселенському соборі, який насправді Вселенським не є, бо по суті був лише місцевим — Другому Нікейському соборі, — розглядалося 70 документів.
Ці твори мали нібито підтвердити, що іконошанування бере свій початок від самих апостолів, тобто є ранньою практикою церкви. Але цього довести так і не вдалося.
Ось цікавий аналіз із книги «Акти Другого Нікейського собору» Євгена Фірсова: чотири твори — це відверті байки;
одинадцять — підроблені, наприклад, «лист Ісуса до царя Авгаря» є відвертим фейком; двадцять шість зовсім не мають жодного стосунку до ікон;
три є екфразисами, тобто також не мають відношення до ікон;
два тексти подаються як анонімні.
А ось 23 дійсно мають певний зв’язок із тим, що у віруючих траплялися зображення, проте ця практика була поодинокою. Усі ці документи належать до V, VI, VII і VIII століть.
Отже, довести, що апостоли поклонялися іконам чи що хтось у перші століття шанував ікони в тій нав’язливій формі, яку пропагував Другий Нікейський собор, не вдалося.
Це була вже пізніша візантійська практика, яку нав’язала імператриця Ірина і яка не має нічого спільного з істинним християнством.
