ТРОЇЦЯ — ЦЕ БРЕХНЯ
У цій статті зібрано витяги з різних авторитетних публікацій, де дуже освічені в богослов’ї люди дають оцінку цьому вченню. Пропоную розглянути їх і порівняти з хитромудрими, а головне — **небіблійними** аргументами тринітаріїв.
«Троїця — це спотворення, запозичене з язичницьких релігій і прищеплене до християнської віри»
(*A Dictionary of Religious Knowledge*).
«Слово «Троїця» не зустрічається в Біблії… Офіційно воно увійшло в богослов’я Церкви не раніше IV століття»
(*The Illustrated Bible Dictionary*).
«В Новому Завіті немає ні самого слова «Троїця», ні ясно висловленого догмату про неї… У християнському каноні немає жодних конкретних тверджень, що Бог є триєдиним»
(*Нова британська енциклопедія*).
«Богослови погоджуються, що в Новому Завіті немає ясно висловленого догмату про Троїцю»
(*The Encyclopedia of Religion*).
«Що стосується Нового Завіту, в ньому не знайти реального догмату про Троїцю»
(Бернхард Лозе, *Epochen der Dogmengeschichte*).
«В Біблії немає ясно висловленого твердження, що Отець, Син і Святий Дух однакові за сутністю»
(Карл Барт, *The New International Dictionary of New Testament Theology*).
«Ісус і Павло, очевидно, не були знайомі з догматом про троїцю… вони нічого про нього не говорять»
(Вошберн Хопкінз, *Origin and Evolution of Religion*).
«І юдаїзм, і християнство, що виникло на його основі, були строго унітарними. Шлях від Єрусалима до Нікеї був довгим і звивистим. Тринітаризм четвертого століття не точно відображає раннє християнське віровчення щодо природи Бога; навпаки, він став відхиленням від цього віровчення»
(*The Encyclopedia Americana*).
«Якби автори Нового Завіту вважали, що віруючим необхідно визнавати Ісуса «Богом», то як пояснити практично повну відсутність саме цієї форми визнання в Новому Завіті?»
(*Бюлетень бібліотеки Джона Райлендза*).
«Вченням про Логос і Троїцю надали форму грецькі Отці, на яких… прямо чи опосередковано дуже сильно впливала філософія Платона… Те, що помилки та спотворення прокралися в Церкву саме з цього джерела, — незаперечно»
(*The New Schaff-Herzog Encyclopedia of Religious Knowledge*).
«Спочатку християнській вірі не була властива ідея про Троїцю… Як видно з Нового Завіту та інших християнських писань ранніх часів, ідеї про Троїцю не було ні в апостольські часи, ні відразу після них»
(*Encyclopaedia of Religion and Ethics*).
«[Ідея триєдності] є прямим і безпосереднім відступом від концепції абсолютної єдності Творця»
(Й. Герц, *П’ятикнижжя і гафтарот*).
«З плином часу ці дві постаті [Бог і Христос] злилися воєдино так, що часто їх уже неможливо було відрізнити одну від одної. Можливо, саме усунення тетраграматона викликало христологічні та тринітарні суперечки, що хвилювали церкву в перші століття нашої ери. Як би там не було, схоже, що видалення тетраграматона породило релігійну атмосферу, різко відмінну від тієї, яка панувала в період Нового Завіту в I столітті»
(Джордж Говард, *Biblical Archaeology Review*, 03/1978).
«Отці [церкви] почали шукати в запасниках філософської лексики два потрібних терміни: один — для опису очевидної відмінності між трьома окремими особами Троїці, а інший — для опису їхнього певного зв’язуючого єднання»
(Гаррі Вольфсон).
«[У церкві] йшли суперечки про те, як співвідносяться між собою «Слово» (тобто «Син Божий», втілений в Ісусі, і сам Бог (тепер уточнюється — «Отець»), ім’я якого, Яхве, було в основному забуте»
(Garraty J., Gay P., *The Columbia History of the World*).
«До аріанських суперечок ні в Східній, ні в Західній церкві не було жодного богослова, який би сумнівався, що Син у тому чи іншому сенсі стоїть нижче Отця»
(Hanson R., *The Search for the Christian Doctrine of God*).
«Євреям не потрібно було змінювати своїх поглядів на природу Бога. Усе, що вимагалося, — це визнати, що Ісус був Месією і сином живого Бога. Ранні учні легко засвоїли цю думку, що видно буквально з усіх писань першого і другого століть… Язичницькі та платонівські філософії вперше дали про себе знати ще за часів апостолів. Першими були погляди гностиків, потім з’явився сібелліонізм, потім — доктрина про Троїцю тощо».
(Robert A. Wagoner, *The Great Debate Regarding The Father, Son, & Holy Spirit*).
«Ми можемо простежити історію виникнення цього вчення і знайти його джерело, але не в християнському одкровенні, а в філософії Платона… Троїця — це не вчення Христа і Його Апостолів, а вигадка школи пізніших послідовників учення Платона»
(Ендрю Нортон, *A Statement of Reasons*).
«Увага єгипетських богословів була практично повністю прикута до троїці… Трьох богів об’єднували і ставилися до них як до однієї істоти, звертаючись до нього в однині. У цьому видно прямий зв’язок між духовною силою єгипетської релігії та християнським богослов’ям»
(Зігфрід Моренц, *Agyptische Religion*).
«Якщо язичництво було переможене християнством, то так само правильно й те, що християнство було зіпсоване язичництвом. Чистий деїзм перших християн… був перетворений Церквою Риму в незбагненну догму про троїцю. Багато язичницьких принципів, введених єгиптянами і ідеалізованих Платоном, були збережені як достойні віри»
(Едвард Гіббон, *History of Christianity*).
«Вчення про Троїцю формувалося поступово, і це відбувалося порівняно пізно… Це вчення бере початок із джерела, що не має нічого спільного з Юдейськими та Християнськими Писаннями… воно сформувалося і було впроваджене в християнство зусиллями Отців, які перебували під впливом філософії Платона»
(Алван Ламсон, *The Church of the First Three Centuries*).
«Походження Троїці повністю язичницьке… Ісус Христос ніколи не згадував про таке явище, і ніде в Новому Завіті не з’являється слово «Троїця». Ця ідея була прийнята Церквою лише через триста років після смерті нашого Господа… Перші християни, однак, спочатку не думали застосовувати ідею про Троїцю до своєї власної віри. Вони були віддані Богу Отцю і Ісусу Христу, Сину Божому, а також визнавали… Святого Духа; але не було уявлення про те, що ці троє становлять реальну Троїцю, будучи рівносутніми і єдиними в Одному»
(Артур Уайголл, *The Paganism in Our Christianity*).
«Троїця — це не… слово, сказане прямо і безпосередньо Богом… У Писанні насправді немає якогось одного терміну, який би позначав Три Божественні Особи разом. Слово «тріас» (яке перекладається латиною як *trinitas*) вперше зустрічається в працях Феофіла Антіохійського приблизно в 180 році н. е. Формулювання «один Бог у трьох Особах» міцно закріпилося і остаточно увійшло в християнське життя і віросповідання лише в кінці IV століття… Серед учень Апостольських Отців не було нічого, що хоча б віддалено нагадувало подібний настрій чи перспективу»
(*Нова католицька енциклопедія*).
«Автори Нового Завіту… не сформулювали офіційний догмат про Троїцю і не виклали ясне вчення про те, що в одному Бозі три рівносутні божественні особи. … Ми ніде не знайдемо жодного догмату про три окремі божественні особи, що існують і діють в одному Божестві… Старий Завіт… ні прямо, ні опосередковано не говорить про Триєдиного Бога, який є і Отець, і Син, і Святий Дух. … Немає жодних доказів того, що хтось із святих письменників хоча б підозрював про існування Троїці в Божестві… Побачити в Старому Завіті вказівки чи натяки на троїцю осіб або її «завуальовані ознаки» означає виходити за межі слів і сенсу святих письменників»
(Едмунд Фортман, *Триєдиний Бог*).
«П’яте значення слова «пневма» [«дух»] легко виводиться з четвертого [стосовно «Третьої Особи Троїці»]; тут це не Особа Святого Духа, а вплив чи дія: додавання слова «агион» [«святий»] пояснюється так, як вказано вище. У цьому сенсі щодо артикля можна зробити таке примітне спостереження. Хоча Святий Дух сам по собі один, його впливів і дій може бути багато; ось чому в цьому сенсі «пневма» і «пневма агион» завжди без артикля, за винятком, звичайно, випадків повторного згадування та інших подібних. Такі вирази, як «наповнитися Святим Духом», «отримати Святий Дух», «Святий Дух на комусь» підтверджують це спостереження»
(T. F. Middleton, *The Doctrine of the Greek Article Applied to the Criticism and Illustration of the Greek New Testament*).
Джерело: https://www.facebook.com/share/p/1Lw34qQ8aQ/
