«Ворожіння - породження світу смерті»
Левіт19:26: «…не ворожіть і не гадайте», бо це мерзотність в Божих очах»
Страшні вечори – це час розгулу невідомої сили, яка може знищити будь-кого, хто трапиться на її шляху, але також може бути корисною. За умови правильного поводження з нею можна отримати чудовий дар чи дізнатися майбутнє. На Страшні вечори (а в деяких місцевостях протягом усіх Святок) проводяться ворожіння: дівчата ворожать на судженого, старше покоління – про життя і смерть членів сім’ї, а також про долю врожаю на наступний рік. Чоловіки займаються ряженнями, гадальними іграми та ритуальними витівками.
У слов’янській культурі ряження супроводжується не лише використанням масок і співами святочних пісень, але й більш складними дійствами. У таких «дружинах», де кожен має свою роль, виконуються обрядові ігри перед господарями. Часто ряжені зображують тварин, наприклад, «ведмедів» (болгарські сурвакари), «вовків» (польські «вовчі карнавали»), або ж «старців» – предків чи інших гостей з потойбічного світу. Наприклад, у Македонії існує гра в «Старця», де беруть участь два старця, старуха, молодуха і музиканти.
На посиденьках проводили ігри з відверто родючим підтекстом, як-от «бик», який намагається боднути дівчину нижче пояса, чи «умруна», якого оплакують, поки той раптом не почне ганятися за дівчатами.
Очищення та завершення Святок
Наприкінці Святок ряжені, ототожнені з невідомою силою, повинні були очиститися від спорідненості нечистої сили, в яку наряжались, обмившись у джерелі або в ополонці на Водохреще. Саме Водохреще, яке завершує Святки, було святом води у язичників. Сьогодні це відображено церквою в обряді купання у т.н. хрещенській воді. У язичницькі часи на Русі під час цього свята відбувалися сильні магічні дії, пов’язані з охороною худоби, де господар у хутряній шубі грав роль Велеса, а інший чоловік із сокирою – роль Перуна.
Обряди на початок року
У «день народження року» люди намагалися втрутитися у ще не написану долю новонародженого, бажаючи добра всім членам родини та господарству. Найбільшу увагу приділяли хлібу – основі життя. Для цього пекли обрядове печиво у вигляді корівок чи кізочок, обрядово розсипали зерно під скатертину, посипали господарів і худобу.
Язичницькі корені та християнство
Ісус Христос ніколи не закликав своїх послідовників поєднувати істинне поклоніння з язичницькими звичаями. Навпаки, він учив виконувати лише те, що заповідав сам (Матвія 28:19, 20). Ісус також дорікав релігійним провідникам: «Чому і ви порушуєте Божу заповідь заради своїх традицій?» (Матвія 15:3). Цей докір можна звернути і до сучасних християн, які увічнюють язичницькі обряди.
_______
© Языческий календарь. Миф, обряд, образ [М.Н. Грашина; М.
Васильев]
